Чорний ворон

108 хвилин - Україна - 2019

Статус Завершений

Рейтинг

Кінокритиків: 7.5, Глядачів: 6

Формат Фільм

Категорія Повнометражний ігровий

Жанр ДрамаІсторичний

Виробник ТЕТ Продакшн1+1 медіа

Дистриб’ютор Кіноманія

Режисери Тарас Ткаченко

Сценаристи Тарас Антипович

Оператори-постановники Олександр Кришталович

Художники-постановники Ігор Філіппов

Композитори Мілош Єліч

Звукорежисери Сергій МовчанОлег Кульчицький

Режисери монтажу Віктор Маляренко

Художники по костюмах Марія Квітка

Художники із гриму Лариса Сапанович

Оператори Фабріціо Спаньуоло

Кастинг директори Софія Шкабар

Продюсери Олександр ТкаченкоХристина ШкабарАндрій ОсіповВолодимир Андріюк

Лінійні продюсери Владислав Золотарьов

Актори 1-го плану Тарас ЦимбалюкПавло МоскальДанило МірешкінКсенія ДаниловаЗоряна МарченкоАндрій МостренкоОлексій ТритенкоАліна Коваленко

Актори 2-го плану Наталія СумськаОлег МосійчукВіктор ЖдановСергій БабкінАндрій ФедінчикВолодимир РащукОстап ДзядекСергій МалюгаЄвген Плиско-КупрінАзіз АбдурашидовСергій ШадрінОлег МоскаленкоСтаніслав ЩокінАнатолій ТихомировБогдан ДанилюкАртем ПоддубнякНаталія КленінаСергій ПостольниковПетро ОрішкоДмитро КокошкоСергій БадюкАндрій Дутко

Рік створення 2019

Країна Україна

Мова УкраїнськаРосійська

Прокат в Україні з 05 грудня 2019

Бюджет ₴ 23 746 900

Бокс офіс Україна (за весь період) ₴ 4 101 484

Глядачі в кінотеатрах 50102

За мотивами роману-бестселеру Василя Шкляра «Чорний ворон. Залишенець».

Події фільму розгортаються у 1922 році. Колишній офіцер армії УНР Іван (на прізвисько Ворон) приїздить разом із вагітною дружиною до батька на хутір неподалік містечка Кам’янка. Вони сподіваються почати нове життя, отримати документи, адаптуватися до нової влади. Але вже на вокзалі стають свідками розвантаження панцерника і свіженького полку ГПУ на чолі з чекістом Євдокімовим, який прибув на придушення холодноярців. Іван дуже швидко розуміє, що в серці Холодноярської республіки втекти від війни не вдасться. Невдовзі Євдокімов арештовує пов’язаного з повстанцями Іванового батька, а його самого пробує завербувати і змусити втертися в довіру до повстанців. Іван постає перед дилемою – терпіти ганьбу і насильство над своєю сім’єю заради ілюзії миру, чи самому приєднатися до повстанців.

Більше
Кадри з фільму
Рецензія
ЧОРНИЙ ВОРОН: ВНУТРІШНЄ ПОВСТАННЯ ЯК КАТАЛІЗАТОР ЗОВНІШНІХ ПОДІЙ «Чорний ворон». Стрічка, на яку довго чекали, але говорять про неї не так активно, як вона на це заслуговує. Як відомо, фільм знято за мотивами роману-бестселеру В.Шкляра «Чорний ворон. Залишенець», де висвітлюються події холодноярівських повстанців. Але зараз не будемо підіймати історичні подробиці, порівнювати кіно із літературним твором – зупинимось лише на враженні від фільму як самостійної художньої одиниці. Мається на увазі, що в центрі фабули – Іван на прізвисько Ворон. На перший погляд так і є, бо саме він веде усю лінію, «розгортає собою» сюжет, від приїзду в своє село до фінальної бійки. Та саме в цій картині чомусь не хочеться займатись розподіленням на головне і другорядне, оцінювати ступінь задіяності кожного з персонажів, бо усі вони є і головними і другорядними водночас. У сюжеті мова йдеться про внутрішній розрив Івана між оберіганням своєї родини і боротьбою за правду, та не менш гостро ця дилема постає і для його дружини. Ось тільки у нього акцент на боротьбі виражений у зовнішній непорушності міміки, а у неї – у тихих сльозах та рефлексії. У ряді рецензій лунала критика щодо відсутності активної міміки та особливо активного розвитку образу головного героя, та з іншого боку здається, що саме в цьому і полягає особливість фільму: підкреслена енергетична стійкість виражена у відсутності зайвої суєтності та виваженості кожного руху та погляду. Окремо виділяються мовчазні сцени, які чомусь також піддалися критиці: «діалог очима» сімейної пари і є центральним смисловим акцентом, а у фінальних бійках цей прийом набуває кульмінаційного сенсу для усіх героїв, бо фактично допомагає їм мовчки домовитися і врятувати один одного. Дружина Івана є каталізатором любові та відданості, але поступово сама втягується в епіцентр драматичних подій. Якщо спочатку вона була причиною, по якій Іван хотів уникнути воєнних дій, то пізніше для неї ця дилема вже не стоїть, адже її образ працює у ракурсі «посилення мужності». Не менш важливою є роль незрячої Ворожки при монастирі: здавалося би, активних рухів та роботи очима у неї бути не може, тексту мало, та й сама роль задіяна недовго за часовим проміжком. Та саме у Ворожки, як ні у кого іншого, акцент зроблено на енергетичному посиланні, яке передається через екран і не дозволяє відірватися від відчуття наростання драматизму. Режисуру загалом, а також масові сцени зокрема, оцінювати складно, адже загальна фабула викликає бажання зануритись у центральну ідею цінності боротьби за своє. І ця цінність осягається героями все більше з кожною хвилиною на шляху до фіналу, що робить драматургію лінійно стрімкою. А прискіпливий розгляд кожного руху акторів у бійках та інших масових сценах може зруйнувати загальне сильне враження, та й мова перш за все про загальну цінність історичних фактів, що досі замовчуються. Єдине, що хотілося би змінити, це роль закадрового голосу, що виникає лише на початку, бо він має бути або провідником до дій, мати окремий «смисловий лейтмотив» (як у «Таємному щоденнику Симона Петлюри»), або ж не застосовуватися взагалі. Та й музики хотілося би більше, особливо саундрек Океану Ельзи, який звучить лише одну хвилину у фіналі аж перед титрами, а мав би прозвучати ще десь хоча би фоном. В цілому ж все настільки виважено та довершено, що досі складно щось додати. Адже у пам’яті залишаються лише загальні враження, які у даному випадку дуже сильні.
Рецензія
Незважаючи на стандартні для українського кіно вади, «Чорний ворон» цілком заслуговує на увагу глядача. Так, постановка сцен не завжди вдала. Особливо це стосується фінального бою, який мимоволі нагадав «Маскі-шоу» з їх вічним «побоїщем» у ковбойському салуні. Проте головні актори відіграють свої ролі на достойному рівні, і кіно може зачепити за живе. Допомагає цьому й робота композитора Мілоша Єліча і саундтрек від Океана Ельзи. Це не те кіно, після якого жалкуєш про витрачені гроші. Але й не таке, що поїде на «Оскар». Проте воно важливе, бо поки наші сусіди розповідають про надмірний націоналізм, подібні фільми відкривають очі на ще одну сторінку визвольної боротьби України проти російських окупантів, котрі прийшли ніби захищати, а лишилися керувати. Самопроголошене державне утворення Холодноярської республіки проіснувало три роки з 1919 по 1922. А отаман Чорний ворон воював і того довше. Але в часи Радянського Союзу історія повстанців замовчувалась, як і багато інших визвольних змагань. Колись вони були поховані в архівах КГБ, а нині вкриті рясним покривалом постправди та заперечень. Як сказав головний герой: «Як не ми, то наші діти». Маючи на увазі здобуття незалежності. Те саме можна сказати й про молодий український кінематограф. Як не ми, то наші діти дочекаються того моменту, коли телевізійні продюсери та продакшени навчаться ставити дійсно велике кіно для великих екранів. Але цього не станеться без підтримки глядачів. Повна рецензія за посиланням: https://bit.ly/3aAaMXl
Рецензія

Увійдіть для того, щоб залишити рецензію або коментар