На межі зіткнення імперій, у безвиході окупації та пастці Другої світової війни опинилися діти, яких каральні режими СРСР та Третього Рейху позбавили батьків.
Знедолених дівчаток приймає викладачка співу Софія. Вона оберігає їх і свою рідну донечку Ярославу – наївну ніжну Ярославу, яка понад усе прагнула примирити світ чарівливою мелодією «Щедрика».
Завершення Другої світової війни не принесло довгоочікуваного звільнення, а лише замінило добровільне ув’язнення на примусове: маленьких дівчаток силоміць вивезли зі створеного Софією прихистку до дитячого будинку. Попри жорстоке перевиховання, утиски та залізні завіси, дівчата крізь роки пронесли слова та музику «Щедрика» – пісні, яка поєднала їхні долі через десятиліття. Ця українська гармонія, що з наївністю дитини та стійкістю матері веде до світла у суцільному мороці німецького та радянського поневолення.