Передчуття

Україна, Литва, Словаччина - 2019

Статус Завершений

Рейтинг

Кінокритиків: 10, Глядачів: 0

Рік створення 2019

Країна УкраїнаЛитваСловаччина

Мова Українська

Світова прем’єра 10 грудня 2019

Прем’єра в Україні 27 серпня 2020

Прокат в Україні з 08 жовтня 2020

Бюджет ₴ 27 155 500

Повільне життя провінційного приморського містечка N раптом порушує локальний скандал, який розгортається навколо чоловіка, що пішов з життя. Місце його поховання знає лише дружина та друг, але вони категорично відмовляються повідомити про це іншим. Набагато важливішими є процеси, що вирують в душах головних героїв – чоловіка, що пішов з життя, двох його жінок, сина та близького друга померлого, його доньки, судді та його дружини. Кожен з них шукає відповіді на власні головні питання, проте шукає їх зовні, в соціумі, в інших. А тому – не знаходить. Відчуття тривоги та неспокою розлите просто неба. Щось має статися… Між тим, на рейді з’являються військові кораблі. Два, три, чотири… Одного ранку вони розгортають дула своїх гармат в сторону міста. Передчуття тривоги приймає реальних обрисів загрози.

Кадри з фільму
Відео з фільму
Рецензія
«ПЕРЕДЧУТТЯ» ЯК НЕМИНУЧІСТЬ: МОРЕ СЛІЗ І СПОГАДІВ Він не знає, що робити і взагалі як жити. Питання «що робити?» є певним шаблоном, бо завжди треба щось робити. Так «положено». Тобто, заведено. Життя для нього вже давно перетворилося на «заведену маячню», бо в цьому світі є тільки Вона. Її самої вже давно немає, та для нього Вона є. Назавжди. А це «заведено» кружляє навкруги, і не може відірватись від загальної «політики життя». Тисне, накриває, але не дає проходу нікому. Звідси – безвихідь маленького містечка. Звідси – належність правил у похованні, наявності могили, судових розбірок. Звідси і шаблонність запитань-відповідей на кшталт «Як ти?», «Як справи?», «Все ОК» і таке інше. Звідси і розміреність героїв у відвідуванні громадських місць, машинальність рухів і слів. І лише РОЗПАЧ, як головний герой історії, проривається крізь життєву палітру героїв. Усіх героїв. І чоловіка, який втратив дружину, і жінки, для якої важливіше не сама могила колишнього чоловіка, а скоріше принцип її наявності. І для молоді, яка намагається «видавити» із себе живу розмову у такому неживому, трохи безглуздому місті. І для молодої жінки, що втратила коханого чоловіка, а тепер за допомогою того ж Розпачу відстоює його право на бажання бути не похованим. Єдине, що в неї залишилось – це можливість донести його ідею про біль та чуттєвість на прикладі риб. Поділитися болем, що розриває навіть після смерті і є спільним для покійного чоловіка і риб. Болем з приводу споживацької людської натури і невмінням щиро поєднуватись, як на це здатні риби. Тому цей покійний вчений і бажав розчинитися у морі, єдиному потоці життя, що не припиняє рухатись, але все прибуває, прибуває, прибуває… У фільмі «Передчуття» усе навколо пронизане Морем. Воно і буквально у кадрі, і у морських сувенірах, і у постійній присутності риб, і у спільних людських спогадах. Начебто, все ясно: це тому, що покійний вчений дуже любив море, а назва «Передчуття» – бо герої постійно на березі і, як написано в анонсі, «щось має статися». Але у фіналі розумієш: не «має статися», а «вже відбувається». Було і завжди буде, як морські хвилі, зграї риб та людська самотність. Таке собі «Передчуття Неминучості». А ще – може раптом осяяти, що море у фільмі – не лише символ плинності часу. Це – наші сльози…

Увійдіть для того, щоб залишити рецензію або коментар