Зробити комедію важче, ніж зробити драму. Зробити молодіжну комедію – справжній виклик для сценариста. Зробити молодіжну комедію, знімаючи фільм жахів – це вищий рівень майстерності. «Тіні незабутих предків» бажано сприймати через призму пародії. Пародії на типові голівудські слешері (які, на жаль, так і не прижилися в українському кіно) та на середовище існування голівудських підлітків, переповнене жартами про секс і пошуки свого місця під сонцем. Помітно, що фільм від початку не орієнтувався на внутрішній ринок: персонажі – архетипні ( а подекуди й стереотипні) американізовані носії експозиції. Автори, вочевидь свідомі того, що їхню історію можна розповісти одним реченням, навмисно фрагментують інформацію і розмазують її тонким шаром по першій годині фільму. Готуйтеся, що якісь факти ви почуєте рази чотири-п’ять, а якісь доведеться додумувати самостійно, щоб зібрати докупи логіку цієї історії. У частині слешера до стрічки питань немає. Важко зіпсувати концепцію, згідно якої персонажі періодично помирають, а решта намагається вижити. Проблема в тому, що слешер тут – не кістяк сеттінгу, а лише тимчасова добудова, яка то з’являється, то зникає у довільному порядку. Основа ж – це шлях Івана – закоханого студента, що нещодавно втратив батька від пасивного виконувача чужих вказівок до героя, що перемагає древнє зло. От тільки біда в тому, що Іван перемагає зло, слухаючи чужі вказівки, і робить це тільки тоді й не хвилиною раніше, ніж коли зло фактично переможене і не здатне чинити опір. Коли ж антагоніст фільму - злий демон, що мріє вивільнити темні сили - у повній силі й готовий дати бій, Іван піднімає руки догори і готовий виконати усі його умови, аби тільки зберегти життя собі та своїй коханій. Отже, ви навряд ви помітите зміну характеру героя. Видерши зі структури центральний момент (коли герой вперше жертвує собою, щоб урятувати когось іншого), автори позбавили головного персонажа якого-небудь розвитку, а глядача – можливості отримати урок від перегляду цієї стрічки. І якщо ми вже згадали кохану Івана – першу красуню в універі – Анджелу, то варто відмітити, що любовна лінія навряд була пріоритетною для творців цього фільму. Принаймні, розкрита вона досить поверхнево і не зустріла за півтори години хронометражу жодної перепони. Тобто, герої тягнуть з освідченням одне одному не тому що якісь сили чинять їм опір, або їхні почуття проходять випробування вірністю, силою, часом чи будь чим іншим, а тому що їх стримує сюжет. І цю фальш, на жаль, неможливо приховати. Загалом, «Тіні незабутих предків» - це досить непоганий представник жанрового комерційного кіно в Україні, який був знятий не стільки завдяки, скільки всупереч, і точно годиться для разового перегляду в компанії друзів.