Фільм Крути 1918 вийшов класичним представником молодого українського кіно. Це вже не пуста патріотична агітка на кшталт Червоного від Зази Буадзе, адже автори намагалися змайструвати кіно за сучасними лекалами з декількома сюжетними лініями. В той же час з екрану стирчать вуха театрального декадансу, ідеальним представником якого став недавній Таємний щоденник Симона Петлюри від Олеся Янчука. Мова героїв виключно солов’їна, мат не вживається навіть тоді, коли навколо свистять кулі, а кохання молодих людей закінчується максимум млосними поглядами. Ця вихолощеність та надмірна театралізованість персонажів та діалогів не чіпляє. А бідність відеоряду та бутафорність екшн сцен перетворює зображуване на екрані на фарс. Головне, чого не вистачає фільму Крути 1918 – цільного бачення того, чим він має бути. Якщо це історичне батальне кіно, то де нормальна війна? Якщо шпигунська історія, то замало подробиць хитрих планів наших та ворогів. Якщо ж драма, то чому співчуваєш героям лише один раз – під час виконання гімну? Одним словом, важко зрозуміти, чи фільм намагається підігріти патріотизм публіки, чи, навпаки, лише на нього й розраховує. Повна рецензія за посиланням: https://bit.ly/2sTIAxC