Останнього липневого дня 2018 року я відвідала показ фільму «Брама» режисера Володимира Тихого. Цей намір виник у мене після проґавлених прем’єр у Києві та Львові, а також після численних рецензій і відгуків (як позитивних, так і негативних). Фінальна підказка від карми про те, що треба йти, – раптово знайдена стаття про фільм у журналі. Картину створено на основі п’єси драматурга Павла Ар’є «На початку і наприкінці часів». За нею було поставлена низка вистав в Україні та закордоном. І нарешті цей твір знайшов своє кіновтілення. Це історія про родину, що живе в старій хатині в Чорнобильській зоні відчуження. Головною в ній є баба Пріся (Ірма Вітовська-Ванца), - ексцентрична жінка, що товаришує з русалками, задобрює дичиною «зелених чоловічків» та яка за часів Другої світової війни вбила 12 есесівців. Разом із нею живуть її донька Слава (Віталіна Біблів) та недоумкуватий онук Вовчик (Ярослав Федорчук). Після певного повороту подій їх «розмірене» життя змінюється. Сюжет є неймовірною сумішшю сюрреалізму та українського колориту із реаліями занепаду та побутових проблем. У цих умовах яскраво та насичено прописані усі персонажі. Їх мова – жива, щира та така, яка не викликає відрази. Вона – органічна від першого до останнього слова. Варто відзначити оточуюче середовище, де відбуваються події. Зйомки відбувалися в селі Лучанки́ Овруцького району на Житомирщині, в зоні часткового відселення. Ці локації ввібрали в себе історію до такої міри, що говорили не тихше за дійових осіб. Робота художника-постановника, Володимира Любого, лише посилила цей ефект. На цьому фоні сховок Вовчика з усякою всячиною, що фігурує в фільмі, виглядає по-особливому зворушливо. Окреме «браво» диво-команді візажистів і гримерів, завдяки яким візуальна складова образу баби Прісі зробилася такою, як є. Вимагає неабиякого професіоналізму настільки правдоподібно «зістарити» акторку до 80-річного віку. У «Брамі» піднімаються важливі теми. Говориться про родину, родинні стосунки в складних умовах. Йдеться також про вибір, зроблений на противагу всьому світу, та побудову життя у цьому виборі. Мені зустрічалися в деяких рецензіях і відгуках думки щодо суми цих факторів типу: «Де логіка в репліках і діях акторів?», «Вони роблять багато дурних вчинків» і так далі. На противагу цьому хочеться сказати: не прагніть шукати логіку в кожному клаптику мистецтва. Часто дуже цікаво не думати про це поняття в загальноприйнятому розумінні та спостерігати за «власною» логікою, специфічною та несхожою на інші. І разом із тим – дивуватися та радіти з того, що український кінематограф сміливо працює з різними жанрами, розширюючи свої горизонти. Дуже рекомендую до перегляду! Такий добірний український сюр я ще не бачила! P.S. Під час такого фільму не замислюєшся про попкорн. P.P.S. Перечитаю п’єси Павла Ар’є та передивлюся вистави за ними. Надто вже цікаво!