Вчора в кінотеатрі "Жовтень" я подивилася фільм "БожеВільні" режисера Дениса Тарасова. 

Моя коротка рецензія: РОЗЙ*Б НЕЙМОВІРНО! Втім, перейдімо до довшої рецензії.

Спершу - злегка ліричний відступ: мені дуже подобається те, що в часи повномасштабного вторгнення український кінематограф живе та творить стрічки, що одночасно мають і художню, і історичну цінність (детальніше про такий погляд на кіно я писала в пості вище)

"БожеВільні" - картина, процес народження якої тривав не один рік. І це призвело до вражаючого результату.

Це перший випадок у світовому кінематографі, коли оповідь базується до каральної психіатрії радянського союзу. До цього (особисто мені) зустрічалися побіжні згадки про це в різних фільмах і серіалах.

"БожеВільні" - історія про те, як простий хлопець Андрій Довженко за статтею "антирадянська діяльність" потрапляє не до в'язниці, а до психіатричної лікарні з діагнозом "млявоплинна шизофренія". Діагноз (як неочікувано) існував лише в совку та в деяких інших східноєвропейських країнах і не визнавався адекватною світовою психіатричною спільнотою. Це "тавро" широко застосовувалося до інакомислячих, дисидентів - тих, хто живе не "по-совєцьки". 
Андрій із іншими пацієнтами відчуває на собі всі тортури та жахи каральної психіатрії. На якомусь моменті перед ним постає вибір - піти на угоду та співпрацю з кдб, або боротися для того, щоб цивілізований світ дізнався правду.

Я дуже пишаюся режисером стрічки - Денисом Тарасовим. Бо ця людина була керівником моєї першої університетської практики (ще в 2013, на програмі "Підйом" на Новому Каналі). Ще на етапі серіалу "Я - Надія" я зрозуміла, що далі на Дениса чекають значні та серйозні проєкти. Такі, наприклад, як "БожеВільні", де неймовірно зібране все - від історії до творчої команди.

Що найбільше запам'ятовується в фільмі? Чорт забирай, - та все! Сім благословінь хочеться послати всім людям, що доклали свою працю до його створення. 
Окремо хочеться відзначити роботу:
сценаристів Ксенії Заставської та Олександра Гласенка: їх кропітка та вдумлива робота занурила глядача в совєцьку атмосферу 1970-их років (періоду правління брєжнєва) - часів тотального прикруту свободи та знущань над тими, хто її прагнув і за неї боровся;
кастинг-директорки Олени Артьомової, яка зібрала просто шикарний акторський склад: Костянтин Темляк, Сергій Калантай, Ірма Вітовська-Ванца, Остап Ступка, Віталій Салій, Анастасія Пустовіт, Олег Стефан і багато інших. Всі вони майстерно втілили своїх різноманітних персонажів - від борців за свободу до еталонних мразот, яким хотілося скрутити шию (а там таких буде немало);
художника-постановника Івана Тищенка, завдяки якому правдоподібність усіх локацій була беззаперечною та подекуди - моторошною до дрижаків;
художника з гриму Сергія Мауріна: так ми вкотре побачили, наскільки реалістичним може бути майстерно виконаний грим (я на хвилинку подумала, що Костянтину Темляку і дійсно пошкодили голову так, що було видно череп);
композитора Госейна Мірзаголі, який зумів передати вайби Led Zeppelin так, що більшість глядачів подумали: "Хей, а це - якийсь невідомий їх альбом?".

"БожеВільні" - фільм, де ми бачимо не одне обличчя ненависті та свободи. 
У одному дзеркалі - ненависть до інакомислячих, у іншому - ненависть до тих, хто пригнічує здатність мислити інакше. 
У одному дзеркалі - свобода життя та мислення, в іншому - свобода жорстокості, від якої люди мало не збуджуються. 

Так жила совєцька система. Так, за багатьма свідченнями, живе сучасна російська система. І це - яскравий урок того, як не треба жити нам. Чи зробимо ми належні висновки, щоб не допустити такого стану речей зараз і у майбутньому? 

Вибір - за нами.