Фільм про Василя Сталіна дозволить простежити за долею головного героя з малих років до його трагічної смерті, і змусить глядача з різних боків подивитися на життя найвідомішого «мажора» першої половини ХХ століття.

Генерал-лейтенант у 26 років, бабій і гульвіса, Василь все ж не позбавлений і позитивних якостей – він може бути справжнім другом, на якого можна покластися в найскладніших ситуаціях, прекрасним керівником і талановитим спортсменом.

Доля приготувала Василю немислиму для простого смертного кількість крутих поворотів...

Розповідь про те, як пройшов і закінчив свій життєвий шлях син вождя народів – Василь Йосипович Сталін.

Історія світового турне хорової капели диригента Олександра Кошиця 1918-1924 років.

За збігом сучасної історії сюжет фільму порушує низку актуальних проблем сьогодення – протидії російській культурній експансії та пропаганді, питання культурної дипломатії України, місця українського культурного продукту у світі та його боротьби за себе.

Спікерами фільму стали дослідники, культурологи, діячі мистецтв. Серед  інших: Тіна Пересунько, авторка дослідження історії «Щедрика», сценаристка; Кирило Стеценко, український скрипаль, композитор, онук одного із засновників Капели УНР (Кирила Стеценка); Лариса Семенко, дослідниця творчості Миколи Леонтовича; Ігор Гирич — історик, професор, експерт із проблем історії культури; Анатолій Паладійчук, куратор мистецьких проєктів, колекціонер.

Маланка – народна назва святкування Нового року, що має дохристиянське коріння. Це непересічне зимове дійство захоплює своїм колоритом, настроєм і сенсами. Персонажі Василь і Маланка, Коза, Дід та Баба, Ірод, Чорт та інші ходять від хати до хати, щоб сповіщати про настання нового року, звеселяти людей та віншувати їм щастя. Маланкарі, які щороку самостійно готуються до цього свята, не тільки несуть світло, а й продовжують так давню українську традицію, що за радянських часів була суворо заборонена.

Головний герой цієї документальної стрічки Дмитро Мазуряк – український музикант, сопілкар гурту Kazka, який виготовляє гуцульські музичні інструменти. Він родом із буковинського села Іспас, де вже 15 років поспіль продовжує традицію маланкування. Живучи в Києві, Дмитро щороку повертається до рідного краю і влаштовує там свято Маланки, адже це, за його словами, наповнює його, дає наснаги жити й творити, а ще укріплює невидимі зв’язки між поколіннями.