За основу літературного сценарію фільму взято лібрето однойменної оперети Ярослава Барнича.

1938 рік. У карпатське селище Ворохта, в якому проживає найкрасивіша гуцулка на ім’я Ксеня, прибувають колишні односельці, а нині – американські емігранти, для того, щоб знайти наречену для молодого Яро. Він отримає свій мільйонний спадок за умови, що одружиться зі свідомою українкою. До анексії Західної України залишається два тижні...

Розповідь про життя і творчість художника ХХ століття Казимира Малевича та його вплив на світову культуру.

У стрічці можна побачити відтворений на екрані сценарій супрематичного кіно, написаний художником у 1930-му році, маловідомі архівні кадри з художником, фотографії його картин з додаванням комп’ютерної графіки, почути спогади родичів, а також численних істориків мистецтва, галеристів та архітекторів з України, Польщі, Нідерландів, Білорусі, Франції.

Про подорож до Тихого океану, що тривала рік. Серед 20 учасників ініціатор експедиції – український режисер Леонід Кантер із дружиною Діаною та донькою Магдаленою.

Стрічка розповідає не лише про індіанців на карибських островах, бандитських латиноамериканських мегаполісів, вуличні вистави на майданах і палубах кораблів, перипетії між мандрівниками, пейзажі Амазонки та Патагонії, але й про самого Леоніда Кантера – його «країну мрій», боротьбу за Україну, життя та смерть. Загалом, носячи табурети, герої фільму здолали понад 60 тис. км та відвідали 50 країн.

У фільмі використано прощальне відео Леоніда Кантера, яке він зняв перед смертю.

Дія фільму розгортається на початку Першої світової війни в Австро-Угорській імперії, до якої входила на той час частина України.

На околиці Російської імперії лікар дає смертельну дозу ефіру молодій жінці, яку хоче спокусити. За підозрою у замаху на вбивство і зґвалтуванні йому загрожує страта, або заслання до Сибіру та, в останню мить, лікарю вдається врятуватися. Він утікає та знаходить роботу в австро-угорській фортеці, де продовжує свої експерименти з ефіром, мета яких – не тільки полегшення болю, але й маніпуляція поведінкою людини. Відкрито проголошуючи свої атеїстичні погляди, лікар часто говорить про перевагу і ключову роль науки. Дослідження ефіру для нього понад усе: він проводить експерименти зі своїм помічником Тарасом, а після наради у коменданта фортеці починає незаконну шпигунську діяльність задля фінансування подальшої роботи. Після викриття такої активності лікаря, він намагається здійснити самогубство за допомогою ефіру, але це не дає результату. Врешті-решт, йому виносять смертний вирок.

Січень 1918 року. До Києва стрімко наближаються більшовицькі загони, що прагнуть встановити на українських землях радянську владу. Місто наповнене агентами Троцького, йде агітація пролетаріїв. Михайло Грушевський видає IV Універсал – про захист України. На захист батьківщини стають усі боєздатні військові УНР. Залізничну станцію Крути, через яку в напрямку столиці мають пройти більшовики, захищатимуть 400 юнаків, студенти та курсанти. Серед захисників – Андрій та Олекса Савицькі, сини генерала.

Фільм засновано на основі реальних подій.

День. З висоти пташиного польоту камера повільно опускається в парк Одеської кіностудії. Голі чорні стовбури дерев навколо. Бура листя під ногами. Старовинний італійський фонтан з сумним Нарцисом. Пізня осінь. Безлюдно й тихо.

Довга панорама по моховитої стіні. Особняк княгині Сан-Донато.
...В кадрі пропливають барельєфи:

Рафаель... Пушкін... Шекспір​​... Марія Медічі... герб Трубецьких...

Камера огинає кут будівлі і... на екрані, немов привид, з'являється бліде обличчя Віри Холодної. Вона трагічно підкидає брови, по її губах ковзає сумна посмішка. Віра сплескує руками і зникає в стіні.

Камера пливе далі. Старі стіни , ворота павільйонів і сліпі вікна за поіржавілими гратами, скульптури і самотні лавки, залишки реквізиту і декорацій – фактура, неабияк пошарпана часом. Кадри з фільмів Олександра Довженка, кадри з радянських фільмів, знятих в Одесі. Виникають і розчиняються в повітрі особи знаменитих акторів...

Kамера продовжує «гуляти» по території кіностудії... Поки з кущів, зарослих бур'янів, не виникає пересохлий занедбаний басейн з самотніми останками рибальського човна в його глибині...

Камера наїжджає все ближче, пливе над похмурим кінематографічним спорудою. Обступають з усіх боків зарості розчиняються в повітрі, басейн невидимо заповнюється водою і його «горизонт» зливається з далеким морським горизонтом. З'являються перші хвилі і в кадрі з'являється ковзає по відкритому морю білосніжний вітрильник.
А слідом за ним – відома фінальна сцена з радянської кінокласики – «Весна на Зарічній вулиці».

Фільм присвячений 100-річчю найстарішої кіностудії в країні, Одеській кіностудії.