Мирослава приходить до тями після п'яти років коми й дізнається, що за ці роки змінився не тільки світ навколо, а і її власне життя. Мирославу поховали, вважаючи загиблою в пожежі, її чоловік живе з найкращою подругою, яку шестирічна донька Настя називає мамою. Віддавати Мирославі статки та її власну доньку чоловік із подругою не збираються і починають вдавати, ніби не впізнають жінку. Батько загинув, друзів у місті, до якого Мирослава переїхала за кілька місяців до страшної аварії, немає. Ані грошей, ані підтримки, єдине, що є в жінки – бажання повернути доньку й почути від неї таке бажане «мама»...