Життя 39-річної доброї і відповідальної Олени мало чим відрізнялося від її ровесниць: вже давно усталений шлюб, двоє дітей, звична робота… Олена щиро вірила, що знає наперед своє подальше, легко передбачуване життя: прийде час — вона вийде на пенсію, вони з чоловіком Миколою нарешті куплять дачу, посадять сад… Але одного разу на порозі будинку з’являється її молодша сестра Рита — улюблениця їхньої матері, красуня з темним минулим. Амбітна, заздрісна, лицемірна, вміло зображає янголятка, Рита в лічені дні налаштовує всю сім’ю проти Олени, прагнучи зайняти її місце.

Раптова смерть сина, зрада чоловіка, втрата роботи, серйозна сварка з донькою і, як вишенька на торті, — сліпе переконання матері — Зінаїди Петрівни, що «Риточка» тут зовсім ні до чого — що це сама Олена виявилася такою нікчемною дочкою, дружиною і матір’ю — призводять зневірену жінку вночі на міст. Будучи впевненою, що її життя в сорок років вже закінчене і нічого не можна виправити, п’яна Олена намагається накласти на себе руки. Але за примхою долі на мосту виявляється ще одна людина — холоднокровний, цинічний Михайло, давно зневірений у людях. Він приїхав сюди, щоб вшанувати пам’ять сестри, яка рівно два роки тому в таку ж ніч кинулася з цього ж моста.

Не зумівши свого часу зупинити сестру, Михайло робить «роботу над помилками» — стягує з поручнів Олену. Він дуже злий на себе, тому що не горить бажанням втручатися в чиєсь життя і тим більше брати на себе відповідальність за цю неадекватну п’яну дамочку, яка встигає охрестити його «маніяком». Але і кинути Олену він теж не може, тому що розуміє: тільки варто йому поїхати — вона закінчить розпочате. Будучи загнаним в кут, розсерджений Михайло запихає обурену Олену в машину і везе в нове життя, щоб довести зневіреній жінці, що «з моста вона завжди встигне»…