Говорити про українське кіно важко, а про комедії – ще важче. Особливо, якщо це комедія рівня «11 дітей з Моршина». Уявіть, що комусь спало на думку взяти сюжет франшизи про Денні Оушена та манеру сторітелінгу ранніх робіт Гая Річі і втілити їх в українських реаліях на сімейному фільмі з дітьми. Напевно, саме такою була першопочаткова ідея режисера Аркадія Непиталюка, чий дебют «Припутні» був, на мою думку, одним з найкращих українських фільмів 2017-го. Але з якоїсь причини ці наслідування так і не було доведено до якогось логічного завершення. Сценарій та персонажі – ще одна причина, чому у режисера так і не вийшло зібрати цілісну картину. Наприклад, дві сцени: у першій Ольга Фреймут в ролі Ольги Фреймут сідає на потяг, аби відпочити у Моршині, і нам показують її розмову з провідником, який наполягає на інспекції потягу; друга – нещасний герой заходить у бар, де за збігом обставин сидить гурт Панівалькова та грає одну зі своїх пісень. Стоячи осторонь, він слухає дівчат та уявляє, як танцює між ними зі своєю втраченою коханою. Чи дізнаємось ми щось з цих епізодів? Чи мають вони особливу роль у сюжеті? Чи впливають на долі персонажів? Ні, кожну з них можна було б прибрати і сюжет залишився б таким самим. Ба більше,так само можна було б прибрати дітей з Моршина. Без їх участі в основній сюжетній лінії фільму нічого б не змінилося. Таким чином персонажі, які мають бути основними, і на яких будується навіть назва фільму, виявляються абсолютно необов’язковими. (Тут можна знову із сумом згадати як розкриває друзів Оушена Стівен Содерберг). Є й плюси: української музики у фільмі багато. Це Бабкін, Панівалькова, Антитіла, Грибы, Альона Альона… Можливо, хтось у кінотеатрі так захопиться музичним супроводом, що відкриє для себе нового виконавця. А можливо й ні, бо буде зайнятий тим, що фейспалмом пробиватиме спинку крісла (і лякатиме дітей). У відгуках до речі можна зустріти твердження, що дітям сподобався «11 дітей з Моршина». Судити важко, але мені здається, це перебільшення. Замість висновку питання у вічність: навіщо українська держава дає гроші на фільми, які не лише погані, а й мають таку кількість спонсорів, що рекламні інтеграції займають значну частку стрічки, не кажучи вже про інтеграцію в саму назву стрічки? Рецензію було написано авторкою телеграм-каналу «приятельские истории» для блогу про українську музику LiRoom.

Рецензія