Мстислава знало пів Києва. У 1991-му здобуття Незалежності так його захопило, що він відростив козацькі вуса і пішов на вулицю співати про Україну. Він кричав свої пісні понад 20 років. Співав погано, але щиро. У тих піснях вороги України гинули у страшних муках. Він був погано пристосований до життя, незахищений і щирий. Отримував копійки від перехожих, погрози й образи – від «мєнтів» та обивателів. У вільний від «роботи» час пиячив, читав і шастав по всіх усюдах, брав участь у конкурсах патріотичної пісні, подорожував Україною і мріяв знятися у кіно. Коли він помер, виявилось, що це все була не шизофренія, а краса і правда.