Під час карантину міські голови та поліція відчули повноту влади. Вбачаючи в приватності загрозу кандидатка у мери пропонує запровадити цілковиту публічність заради спільної безпеки. Делегувати державі функцію материнського контролю, самодисципліновуватись, зайвий раз не покидати дім. Ім'я політикині відсилає до художниці Поліни Райко, котра упродовж багатьох років жила самітницею і майже не покидала свій будинок. Відпустивши своїх дітей у агресивний світ вона їх втратила, через що страждала до самої смерті. Шукаючи порятунку від життєвих бід малярка самоізолювалась та потайки розписувала свою оселю химерними мотивами, в яких перепроживала свій досвід. Наївні фантасмогоричні мотиви обох жінок змішують реальність з абсурдом, створюючи власний рай та безпечний прихисток.