Джокер

90 хвилин - Україна - 1991

Статус Завершений

Немає трейлера

Рік створення 1991

Країна Україна

Мова Російська

Середня Азія невдовзі після Жовтневого перевороту 1917 року та громадянської війни. До рук двох друзів-авантюристів потрапляє стародавній манускрипт. «Аристократ» Джокер і нечистий на руку Хрущ відправляються на пошуки скарбу. За цими ж скарбами полює холоднокровний і жорстокий Капітан. Джокер і Хрущ намагаються діяти поодинці, але лише вдвох їм вдається перемогти суперника. Скарби ж не дістаються нікому, але це не головне...

Кадри з фільму
Рецензія
СТОРОННІЙ На Венеціанському кінофестивалі цей фільм ошелешив усіх, отримавши головну нагороду - «Золотого лева». Венеціанський фестиваль, який разом з Берлінським і Канським входить в трійку найбільш впливових кінофорумів, традиційно стриманий щодо мейнстрімного, тим паче голлівудського кіна. Що вже тут говорити про екранізації коміксів, за якими міцно закріпилася репутація поверхневої, підліткової розваги. І тут раптом – не просто участь у конкурсі, а ще й “Золотий лев”. Щоб зрозуміти, як трапилося таке потрясіння основ, варто зазирнути в історію жанру.   ПОЧАТОК Вперше «Клоун-Принц криміналу» з'явився в коміксі “Бетмен” Джеррі РОБІНСОНА, Боб КЕЙНА і Білла ФІНГЕРА в травні 1940 – рівно через рік після дебюту самого Бетмена. У тих уже легендарних мальованих історіях це був скромний інженер, якого банда злочинців, переодягши в костюм Червоного ковпака, змусила до співучасті в пограбуванні карткової фабрики по сусідству з фабрикою хімічною. У справу втрутився Бетмен, все пішло шкереберть, в результаті бідолаха впав в кислоту. Як наслідок - збожеволів, обзавівся вічно білою шкірою, чорними колами навколо очей і зеленими волоссям. На обличчі назавжди застигла посмішка. Одним словом, став втіленим Блазнем з карти “Джокер” - яка, як відомо, б'є всі карти з тузами включно. Тут потрібний культурологічний відступ. Найвідоміші (анти)герої Всесвіту DC Comics утворені шляхом зміщування рис людини й певної тварини чи навіть рослини: Бетмен – Людина-Кажан, його вороги - Жінка-кицька, Пінгвін, Отруйний Плющ. Це найпряміший, дійсно інфантильний спосіб. Не так з Джокером. Він – пряма інкарнація трікстера – від англійського trickster - обманщик, проноза. Архетипова постать спритного хитруна, який діє між світами богів і людей і з рівною ефективністю обманює і перших, і других, існує в фольклорі з незапам'ятних часів - досить згадати скандинавського бога Локі, африканського павука Анансі або лиса в наших казках. Комікси, власне, і є сучасними казками. Тож поява новітнього трікстера була лише питанням часу. Звісно, окрім хитрості, автори озброїли його масою вмінь. Джокер - кваліфікований хімік, експерт з вибухових речовин, розбирається в машинобудуванні, володіє навичками використання будь-яких видів зброї. Він чудовий планувальник і детектив, змінює стратегію в одну мить, має непохитну силу волі, тож невразливий для тортур і фактично не усвідомлює, що правильно, а що ні, щиро не розуміючи, за що його взагалі можна засудити. Практично відразу Джокер, з його поєднанням геніального інтелекту і психічної нестабільності, став одним з найнебезпечніших опонентів Бетмена, ба більше - його спотвореним відображенням: наскільки перший іронічний, безпринципна і хаотичний, настільки другий серйозний, моральний і передбачуваний. ЕВОЛЮЦІЯ На великому екрані Джокер з'явився вперше в 1966 в пригодницької комедії Леслі Х. МАРТІНСОНА «Бетмен», знятої на хвилі успіху однойменного серіалу. Джокер у виконанні сина емігрантів з Куби Сесара РОМЕРО - персонаж другого плану; в основному він виконує накази іншого лиходія – Пінгвіна. Виділяється постійним реготом, рудим волоссям, набіленою фізіономією, фіолетовим костюмом і зеленою сорочкою, а ще нехитрими фокусами на зразок букета з рукава або електродами на долонях. В серіалі він буквально вилітає зі в’язниці за допомогою замаскованої потужної пружини. Одне слово, чистий цирк. Комічний ефект виникає, коли настільки безглузда істота вплутується в рукопашну сутичку. *** Час робив своє. Класичні сюжети DC Comics стали новітньою міфологією: нові глядачі народжувалися й дорослішали в світі, де Бетмен та його противники були кимось на кшталт олімпійських богів для древніх греків. Цирком і дитячими іграми нову авдиторію вже неможливо було задовольнити. З’явився запит на більш дорослі, серйозні оповіді. Тож знімати нового «Бетмена» (1989) запросили режисера-візіонера Тіма БЕРТОНА. Бюджет дозволяв найняти кількох зірок, найяскравішою з яких став, звісно, Джек НІКОЛСОН з його талантом бути в кадрі забавним і зловісним одночасно. Спочатку його герой - гангстер на ім'я Джек Напьєр – права рука готемського мафіозі Карла Гріссома, якого, до речі, зіграв голлівудський актор українського походження Джек ПЕЛАНС. Джокер постає згідно з каноном - завдяки падінню Джека в чан з кислотою, і має уславлену посмішку-шрам. Він, дарма що бандит, обдарований у хімії та кризовому менеджменті, але головна його пристрасть - мистецтво. Він хоче творити, при цьому як матеріал для творчості використовує чужі життя; недарма, коли Джокер-Ніколсон зі своїми поплічниками вандалізує картини в музеї, єдиним уцілілим полотном залишається картина британського художника Френсіса Бекона - майстра малювати понівечену плоть. Всі злочини Джокера обставлені як театралізовані шоу, а замість серця у нього виявляється безперервно регочучий «мішечок сміху». *** Під час роботи над роллю в «Темному лицарі» (2008) Хіт ЛЕДЖЕР доклав максимум зусиль, щоб його Джокер відрізнявся від образу, створеного Ніколсоном. За основу взяв двох культових циніків: громилу й поціновувача класичної музики Алекса з «Завідного апельсина» Стенлі КУБРІКА (1971) і музиканта Сіда ВІШЕЗА з панк-рок-банди Sex Pistols. Зовнішній вигляд у загальних рисах відповідав традиції: довге світло-зелене волосся, чорні контури навколо очей, біле обличчя, брудний фіолетовий костюм і темно-фіолетові рукавички. Посмішку замінили два довгих шрами, про походження яких Джокер кожен раз розповідав нову небилицю. Достовірність перевтілення 29-річного актора вразила і глядачів, і критиків. Його Джокер - це чиста анархія, ніяких інших цілей він не переслідує, крім як «побачити світ у вогні». Його дії захоплюють і жахають, а в ньому самому є загадка, що інтригує до останнього кадру. За цю роль Хіта Леджера посмертно нагородили «Золотим глобусом» і «Оскаром». *** Джаред ЛЕТО вже мав «Оскара», коли погодився на зйомки в бойовику «Загін самогубців» (2016). Джокер там - другорядний, але важливий персонаж. Шрамів на його обличчі немає, тільки грим, одяг – радше піжонський, аніж блазенський, передні зуби - металеві, на шиї - золоті ланцюжки. В цілому, цей лиходій більше схожий на екстравагантного боса мафії, ніж на блазня-анархіста. Не намагаючись змагатися з Ніколсоном і Леджером, Літо вписав Джокера в досі небачене амплуа героя-коханця, романтичного розбійника, готового стрибнути слідом за своєю коханою в котел з хімікатами просто заради випробування почуттів. 2019 Зрозуміло, що з такою багатою історією Джокер заслужив на власний фільм. Філіппс досі був відомий як автор комедій на кшталт «Похмілля у Вегасі». «Джокер» став для нього переходом до вищої ліги, стрибком вище голови. Перед нами - будні рядового обивателя Артура Флека (Хоакін ФЕНІКС). Він працює вуличним клоуном, доглядає за немічною матір'ю, мріє робити кар'єру стенд-ап-коміка. У ранньому дитинстві він переніс важку травму голови, через що його тепер мучать вибухи неконтрольованого сміху. Артур – типовий лузер. Заробляє він копійки, на роботі його не люблять, на вулиці через інакшість і вразливість - регулярно лупцюють. Уряд згортає соціальні програми, тому він не може отримувати психіатричну допомогу. Улюблений комік Мюррей Франклін (блискуче виконання Роберта Де НІРО) показує відео з виступом Флека, тільки щоб висміяти його. Одним словом, суспільство всіма можливими способами виштовхує Артура на узбіччя. Нарешті, в один вечір він перестає грати за правилами. Хоакін Фенікс, можна сказати, лякаюче переконливий. Худорлявий - буквально шкіра та кістки - але також і неймовірно пластичний, він володіє воістину тваринною грацією, приголомшливою чарівністю - змішаною водночас і з беззахисністю, і з постійною напругою, немов готовністю до вибуху. Він бігає як клоун навіть у хвилини небезпеки. Танцює дивні танці під музику, яку чує тільки він. Його сміх - ще одна особливість - бо ніколи не зрозумієш, чи дійсно йому весело або це черговий напад. Діє він у відповідних декораціях. Один із перших видавців коміксу про Бетмена зазначив, що Готем — це темний бік Нью-Йорка, це Мангетен нижче 14-ї вулиці о третій ночі, 28 листопада, в холодну пору. Готем-сіті у Філіппса – це концентрована проекція давнього і вже неіснуючого Нью-Йорка. Це місто хаосу, сміття, темних закутків, розмальованих вагонів метра, суспільних контрастів, некерованих натовпів. Його вулиці пахнуть несправедливістю і злочином. Рано чи пізно вони повинні породити Джокера. Філіппс не приховує, що орієнтувався на кіно 1970-80-х, в першу чергу на такі фільми Мартіна СКОРСЕЗЕ, як “Злі вулиці” (1973), «Таксист» (1976), «Скажений Бик» (1978) і «Король Комедії» (1983), в яких грав Де Ніро. У список також входять «Собачий полудень» (1975), «Телемережа» (1976) і «Принц міста» (1978) Сідні ЛЮМЕТА, “Пролітаючи над гніздом зозулі” (1975) Мілоша ФОРМАНА – одне слово, “Джокер” – це окрім усього іншого ще й омаж “Новому Голівуду”. Також більшість цих фільмів об’єднує постать героя-одинака, приреченого, але харизматичного бунтівника. Артур – такий само ізгой з цокаючою годинниковою бомбою в голові, як і Тревіс Бікл (Де Ніро) в «Таксисті», але з важливими відмінностями: він продовжує викликати співчуття навіть після серії вбивств, і, крім того, у нього шикарне відчуття стилю. Його червоний костюм і клоунський грим виглядають ідеальним відображенням і його нового «я», і його соціального статусу - мимовільного лідера повстання таких же маленьких людей, як і він. Проблема “Джокера”, втім, якраз у настійливому мотиві знедоленості. Затурканий зусібіч хлопець, у бідах якого безумовно винне суспільство і який під кінець починає вбивати наліво й направо, виголошуючи звинувачувальні промови – доволі банальна лінія розвитку. Та й розвитку особливого нема. Нам обіцяють історію становлення монстра, і її дійсно було би цікаво відтворити, демонструючи, як особистість Артура звужується до кількох суворо обмежених рис, як у коміксних персонажів – і серійних убивць. Але персонаж Фенікса такий само худорлявий, нервовий і з незмінним сміхом що на початку, що наприкінці. І з тим самим пафосом. І все ж драматургічні ґанджі компенсуються двома надзвичайно переконливим складниками: візуальною якістю фільму (оператор - Ловренс ШЕР), зрощеній на найкращих зразках Нового Голівуду, та вражаючою роботою Фенікса – відтепер він найкращий Джокер на невизначено довгий термін. Так, фільм Філіппса не став дійсно великою мистецькою подією, але в ландшафті кінокоміксів він височіє недосяжною вершиною. І цього не можна буде не враховувати всім, хто візьметься за нескінченну казку про Кажана і Блазня. В якій Блазень став раптом екзистенційним героєм. Сторонній, який замість піднятися на ешафот, як у Альбера Камю, спричинив революцію. Регочучи щосили. Дмитро Десятерик, “День”

Увійдіть для того, щоб залишити рецензію або коментар