«Батяр – це стиль життя, в якому легковажаться загальноприйняті норми. Але це не хуліган чи розбишака, бо таких називали «кіндерами». Це були такі собі «Робіни Гуди», що не нехтували привселюдно обчистити багатія і витратити легкі гроші, але таємне злодійство не визнавали та вважали низькістю». Так історик Юрій Винничук описує характерну субкультуру Львова першої половини XX століття. Батяри стали натхненням для багатьох книг, історій і просто розмов. Нарешті до них звернувся й кінематограф, в українській комедії «Шляхетні волоцюги». Картина побачила світ наприкінці вересня 2018 року. Вона розповідає про двох батярів, Мірека (Юрій Хвостенко) та Бодю (Іван Шаран), які живуть яскравим авантюрним життям. Воно набуває нових обертів, коли вони несподівано стають опікунами юної Христі (Ірина Гришак). Події відбуваються у Львові , наприкінці 1930-х років, за лічені місяці до Другої Світової війни. Містяни вже відчули на собі нестачу в їжі, ресурсах і роботі, дізналися, хто такі нацисти. Поруч із цим преспокійно живуть багатії в розкішних маєтках, не замислюючись зайвий раз про проблеми. Але обидва табори зберігають у собі неповторний львівський колорит, який не описати словами. Діалоги на всі 100 складаються з файної львівської говірки (тільки встигай вловлювати слова). Інколи вона є складною для розуміння. Але ти все одно сприймаєш її на якомусь підсвідомому рівні. Щоб додатково переконатися у виключності цього діалекту, раджу до прочитання абетку «Ґвара» авторства Ґриці Ерде. Вражають локації цього чудового мультикультурного міста, де століттями поруч жили українці, поляки, німці, євреї та багато хто ще. Впевнена, що спеціалістам із комп’ютерної графіки майже не довелося нічого домальовувати, бо Старе місто досі зберігає свій автентичний вигляд. У «Шляхетних волоцюгах» вирує багато гумору та іронії, легкості. Такими є наші герої, й у такому настрої вони будують все навколо себе. Одна з цінностей цього фільму – його музичне оформлення. Круті, запальні мелодії «Шляхетним волоцюгам» подарували «Ray Band», Мирослав Кувалдін та «Брати Гадюкіни». Окрім власних пісень артисти виконали також популярні пісні того часу. Такі, наприклад, можна часто почути у львівській «Криївці». Окрім комедійної складової, в сюжеті є місце також детективу та пригодницькому жанру. Комуністи та нацисти одночасно полюють за магічним артефактом – браслетом Олександра Македонського. За легендою, той, хто ним володіє, буде непереможним. Бодя з Міреком у цій історії також зіграли свої ролі. Окремо хочеться подякувати режисеру та сценаристам за майстерну роботу над характерами вищезгаданих протиборних таборів. Це просто – майстерне вишукане знущання, стьоб над двома політичними системами одразу. Особливе «браво» за сюжетну лінію з відділом українознавства НКВС. Той ще фарс! Бодя та Мірек зі своїми друзями протягом фільму переживають багато карколомних подій. Але, завдяки своїм хитрості (у найкращому сенсі цього слова) та винахідливості вони доводять віковічну істину: «Добро перемагає зло». P.S. «Шляхетні волоцюги» зібрали у вітчизняному прокаті небагато грошей. Але це все одно не завадить цьому фільму стати яскравим представником свого жанру. P.P.S. Тому, хто закоханий у Львів, безперечно сподобається!