За однойменною повістю Георгія Владимова.

Після смерті Сталіна починається розформування системи таборів. Сержант охорони Вологодський отримує від начальства наказ застрелити свою конвойну вівчарку Руслана, оскільки в ній більше немає потреби. Військовий виводить собаку в ліс і вже підводить рушницю, але в останній момент жалість перемагає, і він проганяє тварину. Пес покірно виконує команду, думаючи, що чомусь провинився і втратив любов господаря. Наступні дні він щоранку повертається до табору, але ніяк не може знайти там сержанта. Одного разу в найближчому селищі Руслану все-таки вдається відчути його слід. Він знаходить господаря в привокзальному буфеті, де той випиває з колишнім ув'язненим. Помітивши свого пса, сержант береться надто сильно шарпати його морду, тим самим сильно образивши Руслана. Після цього він дає псу шматок хліба, але той відмовляється. За невиконання команди роз'ятрений важким життям і алкоголем сержант намазує шмат густим шаром гірчиці й засовує в пащу собаці. Пізніше, амністований ув'язнений з  буфету знаходить Руслана на вулиці і забирає його до себе...