Сім'я з чотирьох осіб (батько, мати, дочка та син) мешкають майже у повній соціальній ізоляції у приміському будинку, який є лабіринтом з кімнат та дзеркальних відображень. Цей замкнений простір настільки заплутаний, що перетворюється у поверхню подібну до «стрічки Мебіуса». Через це часова вісь також заплутується, внаслідок чого переплітається теперішнє та майбутнє – у цьому будинку не існує відмінностей між напрямками «вперед» і «назад» у часі, як не існує відмінностей між неясними спогадами та фактичними подіями.