Пропагандистські фільми, на противагу типових мономіфів, грають на відчутті безпеки. Ми хочемо вірити, що десь є безстрашний герой, відважний і всесильний, який у скрутну хвилину прийде на допомогу, пожертвувавши власними інтересами, здоров’ям, а може й життям. Аби тільки ми, прості люди, були в безпеці. Супермен, Залізна людина, Рембо – це перелік можна продовжувати довго. Ось і сюжет цього фільму заселяють не просто персонажі, не просто герої, а справжні кіборги. Ніхто з них не має внутрішніх слабкостей, ніхто не має власних бажань, ніхто з них не схибить, ніхто добровільно не залишить аеропорт. У першій же сцені автори демонструють – кожен готовий віддати власне життя, аби уберегти безпеку простих українців. При цьому, якщо герої не мають ні бажання, ні слабкості (два «кити» мономіфу), це не означає, що вони не розвиваються. Спочатку кожен з новоприбулих – архетиповий сирота. Позбавлений мирного життя, зв’язку з родичами і друзями, благ, якими володів раніше. Кожен викинутий в світ, правила якого до кінця не розуміє. Хлопці залишені сам на сам з жорстоким світом. Потім вони стають учнями. Роль учителя бере на себе Серпень і частково Гід. До середини фільму хлопці вивчають своє оточення. Поки не стають готовими дати перший бій. Цікавим також є те, хто з драматичної точки зору виступає у ролі антагоніста. Зазвичай, у пропагандистських фільмах антагоніст – це ідейний ворог. Коли одна сторона – за добро, то інша — за зло. Якщо розглядати фільм у цій площині, то він відверто не вдався. Може, тому й подекуди отримав низьку оцінку. Насправді ж, автори вкладають іншу ідею: «Кожна сторона вважає, що вона бореться на боці добра». Тому «Кіборги» - це не боротьба добра зі злом. Це не боротьба кіборгів проти сєпарів. Хто ж тоді з ким бореться? Філософські вчення розрізняють три, і тільки три види взаємодії людини з оточенням. Це дія, протидія або бездіяльність. Іншими словами, можна атакувати, захищатися, або не робити нічого. Відреагувати позитивно, негативно, або не відреагувати взагалі. Іншого не може бути. «Кіборги» інтерпретують це по-своєму. Бий, біжи або помри. Кожна сцена фільму ставить перед героями такий вибір. Якщо померти – не варіант, тому або біжи, або бий. Дій, щоб не померти! Що ж робить так зване вище керівництво? Воно наказує не відповідати на збройну агресію, але й не здавати позицій. По-суті, воно наказує не бити і не бігти. Що ж залишається? Померти? Зрозуміло, що створити ідеальну історію неможливо. Зрозуміло, що автори багато в чому йшли на компроміси, а по фінальній картинці неможливо встановити, які моменти були продумані сценарієм від самого початку, а які – дороблені режисером чи акторами на майданчику. Як результат - досить цілісна, продумана і цікава історія з правильними персонажами та цікавими ідеями, які сховані трохи глибше, ніж поверхневий конфлікт «свій-чужий».