ПРОСТІ РЕЧІ = СКЛАДНІ СМИСЛИ Короткометражний фільм «Гойдалки» Валерії Сочивець спочатку дивує своєю назвою, і в першу хвилину очікується суто дитяча тема. Частково так і є, однак як дитину, так і її батьків охоплюють одночасно і дитячі, і зовсім не дитячі проблеми: залежності, страху, буденності, прагнення відчути себе потрібним. «Прості речі = складні смисли» є тою філософією, яка закладена у повсякденні сцени фільму. Фільм «Гойдалки» висвітлює доволі буденну і розповсюджену проблему: аварія та її наслідки. Дівчинка потрапляє у лікарню, хлопчик від шоку перестає говорити. Батьки хлопчика розходяться у поглядах на проблему допомоги ближньому: мати будь-що бажає врятувати друзів, батько ж не хоче відривати гроші від своєї родини. Цю дилему можна сприймати просто як небажання допомагати «не своїй» дитині, проте більш глибока проблема криється у запитанні чоловіка: «Якщо потім треба буде нам, чи вони допоможуть?». Страх. Безкінечний страх, що вбиває почуття, дух допомоги, занепокоєність за людину, як за самоцінність. Страх, що завтра тебе не буде, а тебе не помітять, кинуть, відвернуться, а ти будеш самотнім. А тому не дивно, що весь фільм пронизаний сухими фразами «невідворотної буденності», на кшталт: «Сину, лягай спати». «Вставай, пора їхати». «Всім смачного». «Потрібні гроші». Кожна з подібних фраз завершується буденно-звичним мовчанням та тишею, яка межує із внутрішньою напругою від недосказаності, недостатності діалогу. А тому ніхто не помічає, що саме син йде на вулицю, аби продати ноутбук заради грошей для друзів його мами. Заради саме тих грошей, які його батько не хотів давати жінці. А саме хлопчик ще напередодні не міг відірватись від ігор за ноутбуком, і тут проступає ще один смисл: здатність заради незнайомої людини пожертвувати тим, що викликає залежність. Без чого ти, як тобі здається, не можеш прожити. Короткий метр оцінювати складно, особливо коли мова йде про звично-буденні ситуації. Та саме зараз дуже хочеться дати фільму максимальну оцінку.