На початку вересня 2019 року широкому загалу було презентовано картину "Заборонений" - художній фільм про життя, боротьбу з радянською системою та смерть відомого поета-шістдесятника, правозахисника, Героя України - Василя Стуса. Фільм вийшов в український прокат 5 вересня 2019 року, в День пам'яті поета. Протягом свого прокату картина встигла спричинити собі широкий розголос, позитивний і не дуже. Це можна пояснити: реакція після її перегляду - доволі змішані почуття. "Метафорична історія" - ось найкраще визначення того, що являє собою "Заборонений". Це допомагає нам відійти від сприйняття фільму як чистого байопіку, бо в деяких питаннях він є дещо розмитим і нечітким. Відеоряд "Забороненого" разом із архівними документальними кадрами та закадровими віршами, цитатами та листами Стуса створює цікаву атмосферу. В ній одночасно є й реалізм, і прагнення вигукнути: "Та це ж поетичне кіно!". Безумовно, не обійшлося без зображення акції під час прем'єри "Тіней забутих предків", що стала важливим етапом дисидентського руху в Україні. Чудовий акторський склад утілив на екрані найвідоміших представників української інтелігенції кінця 60-х-початку 70-х: власне Василя Стуса (Дмитро Ярошенко), Світлану Кириченко (Слава Красовська), Аллу Горську (Карина Шереверова), В'ячеслава Чорновола (Роман Ясіновський) та інших, а також негативні образи - "адвоката" Віктора Медведчука (Роман Халаїмов) і лейтенанта Кузнєцова, працівника табору, (Віталій Салій), де відбував термін ув'язнення Василь Семенович. Всі вони реалізували своїх персонажів більш-менш зрозумілими для глядача. Хоча іноді хотілося, що називається, "копнути глибше". Музичними складовими "Забороненого" стали інструментальна частина від композитора Олександра Сошальського, пісні “Не топчіть конвалій” від гурту Mandry і “Колискова” від гурту “Без Обмежень”. Вони були гармонійно вплетені в сюжет, - не було відчуття недоречності. Найбільше питань у глядачів і критиків викликав саме сценарна частина фільму. Ми досі пам'ятаємо скандал зі згадкою в сюжеті Віктора Медведчука, "адвоката", якого, за реальними подіями, надала радянська влада Стусові. Із видаленням більшості сцен суду цей персонаж виявився майже позбавленим екранного часу. Але, зрештою, глядач його побачить, хоч ніхто й не озвучить у кадрі, що це - саме Медведчук. Певно, під видалення сцен потрапив не тільки епізод суду: у багатьох інших епізодах складалося враження, що драматургічно чогось бракує, драматургічно "пройдено по верхах". Як, наприклад, тема мовного утиску: так, вона тут ідентифікується, але емоційно не дотискається. Стосовно сценарію виникають ще й питання: для чого в стрічці були присутні сцени, які не несли потрібного навантаження на сюжет, а лише були гарною, не зовсім зрозумілою картинкою? Якщо фільм "присвячений українському дисидентському руху", то чому, власне, рух майже не розкритий у фільмі? Щоб ця присвята була логічною, потрібен окремий фільм про такий насичений розділ української історії. За такими кінострічками, як "Заборонений", непросто робити висновок про історії життя відомих творчих постатей. У даному випадку, в життя Василя Семеновича Стуса нам лише трохи відкривають двері та показують важливе десь на горизонті.