Для мене ця стрічка - про спільноту, що, попри війну, продовжувала представляти Україну в науці на світовій арені. Війна не завадила їм йти до своєї мети, навіть за тисячі кілометрів від дому. 

Історія розкриває всіх учасників експедиції, що опинилися в таких непростих умовах. Разом із тривогою за домом вони створюють моменти "тут і зараз", радіючи, сумуючи та витискаючи максимум із того, що вони мають.

Також ця історія вкотре доводить, що українці та українська спільнота загалом здатні створювати затишок і пам'ятні моменти в будь-якому місці. Ці емоції передаються глядачам крізь екран, створюючи неповторне відчуття спокою. 

Гадаю, що кожен після перегляду такого фільму гуглив умови подання на таку експедицію. Я - теж. Якщо моторним човном ще можна навчитися керувати, то хронічна хвороба (аутоімунний тиреоїдит) зі мною - назавжди. Тож мені антарктична перспектива не світить.