Reviews
Infinity According to Florian
Dmitro Sidorenko

Rating

Фільм мені пощастило побачити торік в рамках відбору на премію Кіноколо. А ще раніше поталанило побувати в "тарілці", яка задумувалася як світломузичний театр, а стала лиш актовим залом поряд із архівом КДБ та Комуністичної партії України, а далі - Інститутом науково-технічної інформації. Особистість Флоріана - непересічна, він поєднав таланти архітектура, живописця, музиканта й кінематографіста. Дивитися на його життя - немов споглядати за якоюсь металюдиною, хтось назвав би його сучасним Барановим-Россіне, а інші - міським божевільним. Зокрема, так точно вважав Вагіф Алієв, чий Ocean Mall мав поглинути творіння Флоріана під час будівництва\реконструкції. Це ще один великий пласт фільму, який мені врізався у пам'ять, - боротьба пенсіонера-архітектора та його прихильників із забудовником, що задумав знищити модерністську споруду. Сцени зустрічей візіонера Флоріана та опортуніста Вагіфа дуже показові у фільмі. А ще мені запам'яталися зустрічі активістів з Фондом держмайна, який би мав посприяти захисту державної культурної спадщини під час узгодження проєкту забудовника, а натомість глядачі бачать абсолютно зневажливе і незацікавлене ставлення тодішнього керівництва ФДМУ до "тарілки" та активістів. Мене ці сцени зачепили, тому я не сильно здивувався, коли згодом тодішнього очільника Фонду Дмитра Сенниченка звинуватили у розкраданні та відмиванні 10 мільярдів гривень, після чого непримиримий борець з корупцією чкурнув з країни. "Нескінченність за Флоріаном" - дійсно крута та багатошарова документальна робота про людей та історію, яких ми знаємо недостатньо добре.

Rating

Movie Critics: 8, Spectators: 0
20 Days in Mariupol
Dmitro Sidorenko

Rating

Режисерський дебют воєнного кореспондента, фотографа, відеографа та письменника Мстислава Чернова. Він разом з командою Associated Press були останніми міжнародними журналістами в оточеному Маріуполі. Коли решта преси поїхали, вони продовжили роботу в облозі та зафіксували кадри, які пізніше стали визначальними образами війни. Створити «20 днів у Маріуполі» допомогли також фотограф Євген Малолєтка та продюсерка й журналістка Василіса Степаненко. За цю роботу команда отримала Пулітцерівську премію. Українська прем'єра відбулася на фестивалі Docudays UA, де «20 днів у Маріуполі» став Найкращим фільмом Національного конкурсу, а також володарем Призу глядацьких симпатій. Також картина отримала нагороди на багатьох міжнародних кінофестивалях. Рекомендую подивитися. Якщо, звісно, не боїтеся ретравматизації через кадри смертей дітей, масових поховань, розбомбленого пологового будинку та інших жахів російських злочинів. В зал треба брати хустинку. Під час перегляду зловив себе на страшній думці, що бажаю росіянам пізнати те саме. Щоб бомбами знищували якийсь Ростов, а люди в паніці на камеру кричали: "Снімайте, как нас бамбят расійскіє вайска". Хоча це ніяк не виправить смерть та страждання Маріуполя.

Rating

Movie Critics: 9, Spectators: 0
Lucky Girl
Dmitro Sidorenko

Rating

Фільм непростий. По-перше, тому що про рак, по-друге, бо це не голлівудського штибу життєствердна історія на кшталт українського "Пульсу", а європейська драма, яку хоч зараз у Канни відправляй. Дуже добре видно, як розвивається режисерське бачення Марисі, для якої це другий повний метр після "Коли падають дерева". Знову багато не прикрашеної, а, навпаки, вивернутої і доведеної до абсурду дійсності. В першому фільмі було дике українське село, в "Я, Ніна" ця дичина виплеснулась з телевізора в обшарпані стіни лікарні. Виглядає занадто гіпертрофовано, але, якщо задачею ставилося викликати відразу до ТВ і медичних закладів, вдалося сповна. Так само і головна героїня тут - не бідна жертва обставин і страшної хвороби, а стерво, якій навіть власний чоловік каже, що з нею неможливо мати будь-які стосунки. Дивно, як ніхто у стрічці не заявив, що це карма наздогнала жінку. Змінити світосприйняття героїні на ім'я Ніна Сокіл, яка ніколи не вміла ставити себе на місце інших та проявляти щире співчуття, має смертельна хвороба. Фільми Марисі вирізняються візуальної насиченістю, героями, котрі не хочуть сприймати дійсність, а радше заплющать очі й почекають, поки все зникне, емоційним шквалом і еротизмом замішаним з відразою. "Я, Ніна" нагадує "Титан" Джулії Дюкурно, який переміг у Каннах два роки тому. Фільм неідеальний, страждає від надмірної награності деяких сцен, не завжди вдалого акторського виконання, повторюваних прийомів і зайвих роз'яснень від Яніни в камео. Проте він гарно знятий і відвертіший за більшість українських стрічок, тож веде вітчизняний кінематограф у правильний бік.

Rating

Movie Critics: 8, Spectators: 0
Captain Brovary
Dmitro Sidorenko

Rating

Драмеді про героя, який будучи нікому не потрібним, вимушений просто "причиняти" добро, аби мати сенс у житі. Сюжет не новий, проте фільм вийшов милим і душевним. Якби всі дипломні роботи у нас були такої якості, українське кіно процвітало б.

Rating

Movie Critics: 7, Spectators: 10
The Inglorious Serfs
Dmitro Sidorenko

Rating

По-перше, це просто веселе кіно. По-друге, Роман Луцький тут грає красивого Тараса Шевченка. По-третє, і найголовніше, це стиль Гая Річі, який надихався Тарантіно, як і автори фільму, що звели у стрічці ковбоїв, самураїв та, власне, кріпаків. І це найкраща постановка бойових екшн в українському кіно, куди там "Захару Беркуту".

Rating

Movie Critics: 9, Spectators: 9
It's a Date
Dmitro Sidorenko

Rating

Якщо вийти на вулицю і запитати у першого ліпшого фільм про вуличні перегони, більшість скаже - "Форсаж". Дехто може згадати Бондіану, яка десятиліттями показує дорогі авто, що гасають містом. Та одним із першопрохідців подібних сцен є Клод Лелюш, котрий у 1976 році випустив "It Was a Date". Він сказав героїні фільму, що буде за 10 хвилин, сів у свій Мерседес 450SEL 6.9 і за 8 хвилин промчав вранішнім Парижем, ризикуючи життям своїм та перехожих. У 2023 році Takflix Original випускає омаж на роботу Лелюша "Це побачення" від Nadia Parfan. Її героїня так само пролітає Києвом з нижнього міста у верхнє на світанку. Не знаю, чи стане ця стрічка вірусною, як сталося з картиною Клода, проте спеціальну відзнаку журі Берлінського кінофестивалю вона отримала. Адже "Це побачення" підіймає важливе питання, час якого давно настав, а от український соціум до його вирішення досі не дозрів.

Rating

Movie Critics: 9, Spectators: 0
Pamfir
Dmitro Sidorenko

Rating

"Памфір" Дмитра Сухолиткого-Собчука на премії кінокритиків Кіноколо у 2022 році здійняв фурор, як "Все, завжди і водночас" на Оскарі, зібравши купу нагород. Це кримінальна драма про сімейні цінності, замішана на місцевому колориті в стилі Мартіна Мак-Дони чи серіалу "Ваша честь". Дія відбуваєтсья на Буковині під час святкування Маланки, що додає містичного колориту, який захоплював з першого трейлера. Одним словом, це Нове українське кіно, яке варто подивитися.

Rating

Movie Critics: 9, Spectators: 10
Luxembourg, Luxembourg
Dmitro Sidorenko

Rating

Перед другим фільмом Антоніо Лукіча, чий повнометражний дебют 2019 року «Мої думки тихі» підкорив публіку й став одним з найкращих фільмів часів української незалежності, було єдине питання: «Чи зміг Антоніо подолати «прокляття другої стрічки» і знову створити шедевр»? Забігаючи наперед, скажу, що «Мої думки тихі» тепер здаються розминкою молодого режисера перед тим, як розповісти максимально інтимну історію власного життя у стрічці «Люксембург, Люксембург». Ця історія – особиста драма Антоніо, котрий через новий фільм відрефлексовує свої почуття до втраченого давно батька-югослава. А заразом підриває потужний пласт проблем дітей дев’яностих, а тепер, через війну, і нинішнього покоління дітей, що вимушені дорослішати без рольової моделі чоловіка у сім’ї. Із синопсису та трейлеру може здатися, що це типове роуд-муві про двох братів, що вирішують стосунки під час подорожі. Насправді ж, візит у Люксембург стає у фільмі лише коротким та ємним апогеєм в історії Васі та Колі. Міфічне місто мільйонерів, у якому «немає розбитих корит», розносить братів, немов листя, яке, на відміну від яблук, падає подалі від яблуні. Основні ж події фільму відбуваються у Лубнах, у повсякденній рутині героїв, яку Лукіч знову перетворює на маніфест «маленької людини». Фільм «Люксембург, Люксембург» вийшов цілком у дусі минулої стрічки Антоніо, себто стрічки, про яку сперечатимуться тисячі глядачів, називаючи її чи то комедією, чи то трагедією. Тут дійсно дуже багато гумору. 2/3 фільму ви будете весь час реготати над яскравими діалогами зі смішним суржиком, над буденними, проте такими влучними епізодами з нашого життя. Ви будете любуватися грою Раміля та Аміля Насірових з гурту «Курган і Agregat», непрофесійних акторів, яких Лукіч, як колись Андрія Лідаговського для «Мої думки тихі», максимально влучно підібрав для стрічки. І, напевне, ви будете потім повторювати влучні фрази героїв фільму, на кшталт: «З усього в жизні треба спригувать вчасно» чи «Це клєтки дємона в тобі». Та, насправді, після перегляду ви будете хотіти не лише сміятися, але й задуматися. Бо заключна частина стрічки перевертає все з ніг на голову, і комедія обертається справжньою філософською притчею про сімейні цінності й родинні зв’язки. Герої, буквально здійснивши подорож у минуле, проте в дорослому віці, мусять стикнутися з тим, як часто ми створюємо ідолів з того, чого не маємо, але до чого прагнемо. І як не цінимо того, що нас оточує повсякчас. Як не помічаємо турботу щоденну, зате бажаємо подвигів і магічну червоненьку квіточку у подарунок, як у казці. І як іноді доводиться переоцінювати наново стосунки, засновані на кревному спорідненні, проте не на любові й турботі. Бо листя сохне без коріння дерева, проте й фрукт не дає нового життя, допоки не відчепиться від гілки. Як сказав Коля у фільмі: «Ми не можем ізбавиться от воспомінаній прошлого, нам нада научиться з ними жить». Але для цього вони мають стати саме спогадами.

Rating

Movie Critics: 10, Spectators: 7.5
Golden Leggings
Dmitro Sidorenko

Rating

Дотепна історія про сприйняття кінця радянської дійсності на прикладі жителів українського піонерлагеря. Яскрава, навіть попри чорно-білу гаму.

Rating

Movie Critics: 8, Spectators: 9